Експозиція Музею шістдесятництва

Експозиція Музею висвітлює тему українського шістдесятництва – одну з найяскравіших сторінок новітньої історії України.

У фоє демонструється реконструкція вітража «Шевченко. Мати», який у  1964 р. створили художники-шістдесятники (А.Горська, Г.Зубченко, О. Заливаха, Л.Семикіна, Г.Севрук) до  150-річчю від дня народження Т.Шевченка в Київському університеті. Перед відкриттям вітраж по-варварськи знищила адміністрація університету «за низьку художню якість та ідеологічну хибність». Цей акт руйнування чітко продемонстрував реалії існування українського мистецтвах в умовах радянської окупації. Відновити композицію  триптиха вдалось завдяки збереженим ескізам. Тепер він – візитівка Музею шістдесятництва. Загальний інтерес викликає також розміщений поряд фотоколаж «Широке море України», що містить понад 200 фотографій шістдесятників та епізоди з тогочасного життя.

У першому експозиційному залі висвітлюється тема шістдесятництва як новітнього явища опору тоталітаризму. Після ХХ зʼїзду КПРС, на якому було офіційно засуджено культ особи Сталіна, в радянському суспільстві виникла короткочасна ситуація уявної демократизації, так звана «хрущовська відлига», під час якої були значно розширені можливості свободи слова і творчого самовираження. Це спричинило справжній творчий вибух у національних культурах тодішнього СРСР і України зокрема.

Загальне піднесення і творча енергія молодих митців вимагали спілкування і обміну досвідом. І тоді у 1960 році при Київському міськкомі комсомолу виник Клуб творчої молоді «Сучасник», який очолив молодий режисер Лесь Танюк. Подібні клуби творчої молоді виникли також у Львові («Пролісок», головою якого був Михайло Косів), Одесі, Полтаві, Житомирі. В експозиції висвітлюється діяльність Київського та Львівського клубів творчої молоді.

Одна з вітрин присвячена першим збіркам шістдесятників – поетів, письменників, критиків, які вже на той час на повний голос заявили про себе і користувались великою популярністю.

До ключових фігур у середовищі українських шістдесятників належать критик Іван Світличний, художниця Алла Горська, журналіст В'ячеслав Чорновіл, поет Василь Стус, яким присвячено частину експозиції. Зокрема, експонуються: лінорит Алли Горської «Василь Симоненко» (художниця створила його через кілька днів після смерті поета); книжка матеріалів про заарештованих представників української інтелігенції «Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців")» Вʼячеслава Чорновола, яка вивела український рух опору на світові обшири; переписані на клаптиках носовичка кілька віршів Василя Стуса, які, зашивши у поділ власної спідниці, вивезла за кордон Раїса Мороз, дружина відомого політвʼязня Валентина Мороза.

Духовним орієнтиром для шістдесятників, як зрештою і для всіх поколінь свідомого українства, був Тарас Шевченко. Окремий стенд присвячено темі «Шевченко і шістдесятники». Тут демонструються фотографії – покладання квітів до пам'ятника Т.Шевченку, передусім, у заборонений день 22 травня (день повернення праху Кобзаря до України для захоронення в Каневі), твори самвидаву, присвячені Т.Шевченку, репродукція мозаїки Опанаса Заливахи на шевченківську тему тощо.

Цікаво розглядати фрагмент інтер'єру художньої майстерні. Він міг належати будь-кому з художників-шістдесятників, адже в таких майстернях нерідко зустрічалися друзі, відзначали свята, співали, збиралися на колядування тощо. Основа цієї експозиції – етюдник Веніаміна Кушніра з встановленою на нього його картиною «Автопортрет», колядницький мішок ватаги Клубу творчої молоді, зроблений Аллою Горською; стилізований під народний, зимовий одяг Надії Світличної та Павла Стокотельного, створений художницею-модельєром Людмилою Семикіною; реконструйована колядницька зірка. Поруч – картина Галини Севрук «Поламані крила».

Шістдесятники вважали своїм обов'язком відродження українських культурних традицій. На фотографіях одного із стендів представлені ватаги колядників, кожна з яких виготовляла свій святковий реквізит – зірку, мішок, козу і костюми. Живою лишилася ця традиція і в умовах табірного увʼязнення – експонуються поштівка з текстом щедрівки, адресована дружині політв'язня Михайла Масютка; книжка колядок, видана у Львові у 1930-х роках, вилучена під час обшуку у Надії Світличної як іноземне видання, з конвертом, у якому вона зберігалася в КДБ, а також вишиті в таборі Надією Світличною та її подругою Іриною Сеник закладки до книжок – різдвяні подарунки друзям по нещастю.

Другий фрагмент інтер'єру також відтворює збірний образ помешкання літератора-учасника шістдесятницького руху опору. За основу взято речі з квартири Івана Світличного на вул. Уманській, яка була прихистком для всіх шістдесятників, - стіл, книжки і журнали, магнітофон, на який записували літературні читання молодих поетів, друкарська машинка Надії Світличної, що використовувалася для друкування самвидаву, транзисторний приймач, за допомогою якого намагалися слухати "голоси" з-за кордону. Над столом висить картина Галини Севрук "Пролісок" – втілений в портреті Надії Світличної образ шістдесятництва, а також кільканадцять фотографій шістдесятників зі збірки Надії Світличної, що часто демонструвалися на виставках за кордоном, а згодом були подаровані Музею.

Доповнює експозицію цього залу добірка творів самвидаву, переписаних від руки, надрукованих на друкарській машинці, виготовлених методом фотографування, а також твори, видані за кордом – так званий "тамвидав". Виготовлення і зберігання самвидаву прирівнювалося владою до антирадянської діяльності і могло стати приводом до тюремного увʼязнення.

Художнє оформлення залу – роботи художника-шістдесятника, політв'язня Опанаса Заливахи.

Невеличкий зал – три стенди – присвячені темі репресій. У 1965 році Україною прокотилася хвиля арештів: були засуджені до увʼязнення Іван Світличний, Опанас Заливаха, Олександр Мартиненко, брати Михайло і Богдан Горині, Ярослав Геврич, Євгенія Кузнєцова, Михайло Косів, Михайло Масютко, Валентин Мороз та багато інших. А на початок 1970-х років влада остаточно відмовилася від дозованої демократії і перейшла до широкомасштабних репресій – в 1972 році було заарештовано десятки талановитих представників української творчої і наукової інтелігенції, а також національно свідомих робітників. Переважна більшість шістдесятників були засуджені до тюремного увʼязнення або зазнали різноманітних утисків.

Радянська влада замовчувала сам факт політичних репресій – потрапивши за грати, людина підлягала цілковитому забуттю у суспільстві. В таких умовах було надзвичайно важливо розповісти світові про сотні політвʼязнів, щоб світова громадськість могла підняти голос на їх захист. Саме це завдання виконав журналіст В'ячеслав Чорновіл, започаткувавши "Український вісник", постійними дописувачами і розповсюджувачами якого були він сам, його дружина поетеса Атена Пашко, Микола Плахотнюк, Михайло Косів, Ярослав Кендзьор, Людмила Шереметьєва та інші. З величезним ризиком для себе ці люди збирали матеріали про ув'язнених, писали про них стислу інформацію і різними шляхами переправляли за кордон для публікації. А з-за кордону в Україну надходила вже надрукована продукція, в тому числі і експоновані на стенді маленькі, зручні для нелегального перевезення журнали "Сучасність".

На інших двох стендах подано збірку документів, яка свідчить про масовий характер радянських репресій у 1960-70-х роках та про підтримку і взаємодопомогу у середовищі політвʼязнів і членів їх сімей – особисті заяви, довідки, листування політв'язнів, за кожним з яких стояла людська доля.

Доповнюють цю частину експозиції табірні замальовки політвʼязня Григорія Герчака, мордовський зільник, зібраний Надією Світличною з квітів, вирощених жінками-політв'язнями в таборі, а також дві шафи-вітрини з жіночим і чоловічим в’язничним одягом, табірними вишивками жінок-політв’язнів та особистими речами політв’язнів.

Найменший експозиційний зал – кімната-інтер’єр 1960-х років, яка відтворює атмосферу тогочасного міського житла і містить меморіальні речі українських шістдесятників (Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Тетяни і Вікторії Цимбал, Любові Панченко, Людмили Семикіної та ін.).

Поруч на стіні постійна виставка художньої кераміки Галини Севрук.

Метою Музею шістдесятництва є не тільки демонстрація пов'язаних з шістдесятниками музейних експонатів – фотографій, архівних документів та особистих речей, але й залучення до процесу вивчення цієї сторінки української історії широкого загалу. Тому колектив Музею працює над створенням діючої бібліотеки, книжки для якої зберігаються у музейному фонді. Ця бібліотека зібрана з особистих книжкових збірок шістдесятників. Тут є рідкісні, заборонені в Радянському Союзі, видання, опубліковані за кордоном і в СРСР твори шістдесятників, а також видана пізніше література про них, книжки з дарчими написами і автографами тощо.

Приміщення бібліотеки є продовженням музейної експозиції – тут можна докладніше ознайомитися з діяльністю членів Клубу творчої молоді, їхніми подорожами Україною, дізнатися про діяльність Молодіжної робітничої студії "Брама", робітничого літературного гуртка у Вишгороді, Молодіжного експериментального театру Леся Танюка.

Тут також висвітлюється діяльність самодіяльного міжвузівського етнографічного хору «Жайворонок», який з величезним успіхом презентував слухачам українські народні пісні, ігри, брав активну участь у відзначенні народних свят, відроджуючи українські народні традиції, та хору "Гомін" під керівництвом Леопольда Ященка, який не припинив своєї діяльності і дотепер. 

Можна також поринути у творче середовище Києва 1960-х років, пригадавши найвідоміші театральні вистави, музичні і літературні вечори, концерти того часу.

В цьому ж залі з вдячністю вшанована пам'ять фундатора Музею Надії Світличної – це вона першою висловила ідею необхідності створення подібного музею і передала до нього великий архів збережених нею документів.

Завершує музейну експозицію добірка фотографій, присвячених здобуттю незалежності України – адже абсолютна більшість шістдесятників взяла активну участь у виборюванні української державності періоду 1980-90-х років і не втрачають своєї громадянської активності і дотепер, що підтверджують також їхні фотографії з Помаранчевої революції та Революції Гідності.

Воєнний час

Із травня 2022 року музей адаптовано до умов воєнного часу. Основні колекції творів мистецтва, цінні предмети та документи тепер не доступні для огляду, однак працівники запропонують вам тимчасові виставки, які допоможуть заглибитися в атмосферу українських 1960-х.