Виставка Людмили Семикіної. Княгиня з "високого замку"

23 серпня 1924 р. в Одесі народилася Людмила Миколаївна Семикіна. Після закінчення у 1947 р. Одеського художнього училища, Людмила продовжила навчання у Київському художньому інституті, отримавши диплом художника-живописця у 1953 р.. А вже у 1957-му стала членом Спілки художників України. В той час вона працювала у стилі класичного живопису, але тематика творів була нав’язливо продиктована вимогами єдино визнаного тоді в СРСР «соцреалізму». Портрети пролетарів-«арсенальців», вимушено взяті для дипломної роботи, урбаністичні пейзажі, ліричні замальовки рідного українського півдня забезпечували регулярну участь у виставках і прихильність керівництва Спілки.

Прихід до Клубу творчої молоді у 1962 р. разом з Аллою Горською, Віктором Зарецьким, Галиною Зубченко, Веніаміном Кушніром та іншими (художня секція КТМ налічувала до 200 осіб!) радикально і назавжди змінив життя. Знайомство з молодим режисером – керівником Клубу Лесем Танюком та його колегами з театральної секції, молоді і шалено талановиті літератори, визнані лідери – літературні критики Іван Світличний, Іван Дзюба, а ще Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, В’ячеслав Чорновіл та десятки інших яскравих особистостей, готових своє життя присвятити відродженню і творенню української культури, – все це надихало, захоплювало і надавало сенсу життя. 

У часи КТМ Людмила Семикіна вдосконалює своє знання української мови, захоплюється лекціями істориків Михайла Брайчевського, Олени Апанович, Олени Компан, разом з Аллою Горською працює над виготовленням костюмів і декорацій для вистав Молодого експериментального театру під керівництвом Леся Танюка і, звичайно ж, бере участь у всіх заходах КТМ – вечори молодої поезії, вшанування Т.Шевченка та інших українських героїв, подорожі Україною тощо. У 1964 р. група митців – членів КТМ на замовлення Київського університету ім. Т. Шевченка взялися за імітацію (малюнок на склі) вітражу на шевченківську тему. Всю офіційну паперову роботу (оформлення замовлення, розрахунки, затвердження проєкту) Людмила взяла на себе. Ескізи майбутнього вітражу також виготовляли у її художній майстерні. Той вітраж так і не відкрили для глядачів, знищивши за пару годин до призначеного свята. І хоча безпосередніми авторами центрального сюжету «Шевченко. Мати» були Опанас Заливаха і Алла Горська, Людмила Семикіна понесла за цей «ідейно шкідливий твір» не меншу відповідальність – була вперше виключена зі Спілки художників України. У 1966 р. вона створила серію живописних робіт «Легенда про Київ», працювала з ескізами костюмів для естради та театру. А невдовзі після відновлення членства, Людмила у 1968 р. підписала так званий «лист 139-ти діячів української культури» - протест проти політичних репресій української інтелігенції і В’ячеслава Чорновола зокрема. Та ще й разом з Аллою Горською і Галиною Севрук навідріз відмовилася відкликати свій підпис на вимогу парткерівництва, за що й була виключена вдруге, а отже, позбавлена офіційних замовлень на виконання художніх робіт, участі у виставках, могла втратити і художню майстерню.

За порадою Алли Горської, вибираючи можливі шляхи для творчої реалізації, Людмила Семикіна зайнялася створенням авторського одягу на основі народних традицій. Майже всі її друзі з гордістю носили стильні свити, кептарі і жилети, виготовлені художницею. У 1970 р. у приміщенні Спілки художників України дуже коротко, але з шаленим успіхом відбулася її виставка "Народні мотиви у сучасному одязі", тоді ж вона займається реконструкцією історичних костюмів, працює художницею з костюмів у театрі та кіно (для кінофільму «Захар Беркут», «Пропала грамота»), над створенням дитячих діафільмів тощо. Небезпека протистояння з КДБ була близька і дуже реальна – вже була вбита найближча подруга Алла Горська, вже директор кіностудії ім. Довженка Василь Цвіркунов виводив її з приміщення через чорний хід, рятуючи від нав’язливої бесіди з кадебістами, та художниця лишалася вірною собі. Так до 1976 року народилася колекція авторського одягу «Ретро»… 

У 1988 році її поновили у Спілці художників з формулюванням «за відсутністю фактів звинувачення». У роки незалежності Людмила Семикіна створила колекції одягу «Скіфський степ», «Поліська легенда», «Княжа доба», «Модерн». У 1996-му відбулась її персональна виставка, а наступного року за комплекс цих колекцій під спільною назвою «Високий замок» Людмила Миколаївна стала лауреаткою Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Тоді ж її ім’я було внесене до довідника «Життя славетних» Американським біографічним інститутом та Інтернаціональним біографічним центром Кембриджа в Україні. У 2001 році її відзначили також премією ім. В.Стуса Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.

12 січня 2021 року на 97-му році життя Людмила Семикіна померла.

Більшість творів художниці для цієї виставки надав її син, український митець Сетрак Бароянц. Також тут представлені предмети одягу Людмили Семикіної, створені для друзів-шістдесятників; тепер ці речі є частиною колекції Музею шістдесятництва.