Говори до мене Гарно

У фокусі виставки долі матері Тетяни і її доньки Вікторії, які поєднують два покоління розквіту і опору нашої культури. 

Тетяна Цимбал (1908-1995) – акторка, що на початку 1930-х років дебютувала спершу в Київському театрі юного глядача, а згодом приєдналася до трупи театру «Березіль». Після відсторонення Леся Курбаса перейшла в Запорізький театр імені М. Заньковецької. 

Переживши з родиною жахіття Другої світової війни, почала працювати майстринею художнього слова у Львівській філармонії.  Після смерті Сталіна Тетяна Цимбал відчула, що потреба в українському слові зростає, і вона повернулася до Києва. Зараз складно уявити покоління шістдесятників, що всуціль було натхненне поетичним словом, без цієї справді народної актриси. Кожен текст класика чи сучасного поета звучав у її інтерпретації крамольно. Як уявити вечори Івана Франка, Лесі Українки чи Тараса Шевченка без її участі? Яким був би Клуб творчої молоді без присутності Тетяни Цимбал?

Вікторія Цимбал (1938-2024) – філологиня, науковиця, перекладачка, учасниця шістдесятницького руху опору, одна із фундаторів Музею шістдесятництва. Саме її цитату ми обрали для назви виставки. 

На початку 1960-х років Вікторія долучилася до КТМ «Сучасник». Займалася поширенням самвидаву, була наближена до групи Є. Пронюка, В. Лісового та В. Овсієнка і після їхнього арешту 1972 р. пережила допити, обшуки, звільнення з Інституту філософії. Вікторія Цимбал за часів незалежності стала справжньою скарбницею живих спогадів про своє покоління. 

Після смерті Вікторії Михайлівни 2024 р. її родина передала весь архів до двох філій Музею історії міста Києва: архів художника Віктора Цимбала зараз зберігається в Музеї української діаспори, а Музей шістдесятництва успадкував архів Тетяни і Вікторії Цимбалів, саме на цих матеріалах побудована експозиція.

Виставка триватиме до 28 лютого 2025 року.